ЗИМОВІ СВЯТА УКРАЇНЦІВ

Тинне 2019 Звичаї та обряди українського народу. Цикл зимових свят В даній методичній розробці міститься теорія і практичні напрацювання з елементами формування в учнів ключових компетентностей НУШ у позакласній роботі. Також в роботі подається опис та особливості святкування релігійних свят у Поліському регіоні. Даний методичний посібник рекомендований вчителям початкової школи та керівникам гуртків та факультативів. Розглянуто та схвалено на засіданні Методичної ради Тинненської ЗОШ І-ІІІ ступенів ( протокол № 3 від 27. 12.2019 року.) ЗМІСТ ВСТУП ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА І. Давній облік часу. Календар…………………………………….. 6-8 ІІ. Звичаї та обряди українського народу………………………... 9-11 ІІІ. Цикл зимових свят ……………………………………………... 12-29 3.1 4 грудня - Свято Введення (Третя Пречиста) ………………… 12 -13 3.2 7 грудня – Свято Катерини ……..……………………………… 13-14 3.3 13 грудня – Свято Андрія Первозванного …………………….. 14-15 3.4 14 грудня – День пророка Наума ………………………………. 15-16 3.5 17 грудня – Святої мучениці Варвари ………………………... 17 3.6 18 грудня – День Преподобного Сави ……………………….. 17 3.7 19 грудня – День Святого Миколая ………………………….... 18-19 3.8 22 грудня - День святої Анни ………………………………….. 19-20 3.9 25 грудня - День "Спиридона Сонцеворота" ………………… 20 3.10 1 січня – Новий Рік ……………………………………………. 20-22 3.11 6, 7 січня – Святвечір. Православне Різдво Христове ………. 22-24 3.12 13 січня - Щедрий вечір та Маланки …………………………. 24-25 3.13 19 січня – Водохреща …………………………………………. 25-27 3.14 15 лютого – Стрітення ………………………………………… 27-29 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ІV. Конспект заняття «Зимові народні свята» …………………… 30-40 V. Виховний захід «Зимові свята українців» …………………….. 41-55 VI. Конспект етнографічно-краєзнавчої екскурсії до краєзнавчого музею « Вертепна містерія» …………………………. 56-59 ВИСНОВОК ЛІТЕРАТУРА ДОДАТКИ ВСТУП Складний і тривалий шлях розвитку пройшли українські календарно- побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через зв’язок з календарними циклами (зимою, весною, літом, осінню), від яких безпосередньо залежав побут наших предків. Часом їх ще називають аграрними, тобто пов'язаними з певними видами господарських робіт (сівбою, плеканням посівів, збиранням врожаю). Але це вірно лише до певної міри, оскільки значна частина тих звичаїв та обрядів виникла задовго до того, коли наші предки пізнали хліборобство. Знання природних циклів і орієнтація в часі формувалися ще на тій стадії, коли давнє населення на території України вело привласнювальну форму господарювання, тобто існувало виключно за рахунок мисливства і збиральництва. Залежно від пори року воно переміщалося з місця на місце, тобто дотримувалося напівкочового способу життя, щоб забезпечити себе достатньою кількістю їжі. Нині майже нічого невідомо про звичаї людей кам'яного віку (палеоліту, мезоліту). Але це не означає, що жодної обрядовості в них не було. Побут тих народів, чий спосіб життя до недавнього часу відповідав первісній стадії, яку давним-давно пройшли наші предки, засвідчує, що звичаї і обряди, приурочені до початку чи закінчення певного природного сезону, були і в них. У цьому переконує ближче знайомство з обрядовими циклами. Минали тисячоліття, поки давні люди приручили звірів, навчилися вирощувати хліб. Перехід від привласнювальної до відтворювальної форми господарювання спричинив зміну способу життя. Полювання на звірів змінюється на тваринництво. Збиральництво поступово переростає у хліборобство; замість мандрівного способу життя настає відносна осілість, тривале проживання на певній території. Але первісні форми життя не зникають безслідно, а доповнюють новий господарський устрій. Ця закономірність властива і обрядовості, в якій давні обрядові дійства постійно доповнюються новими. Паралельно зі зміною способу життя наші предки набували все нових і нових знань. На їх базі формувався певний світогляд як система поглядів на утворення світу, розуміння в ньому місця людини. Її взаємин з іншими людьми та навколишньою природою. Давні люди досить добре усвідомлювали значення природних явищ для свого існування. Ще в дописемний період вони намагалися якимось чином фіксувати свої знання про природу, здобуті у процесі пристосування до неї. Поступово формувалося розуміння впливу різних небесних явищ на суто земні справи людей. Це послужило відправною точкою для виникнення сучасної астрономії. З її зародженням формується система обліку великих проміжків часу, яка базується на періодичності видимого руху небесних тіл (Місяця, Сонця чи окремих планет). І. Давній облік часу. Календар. Найдавнішим у багатьох народів був місячний календар. І це цілком природно, адже рух Місяця дуже легко спостерігати навіть неозброєним оком. Люди зауважили, що повернення Місяця в небесному просторі в одну і ту ж точку відносно Сонця відбувається приблизно через 30 діб; це добре простежується за місячними фазами — різними формами видимої частини Місяця. Відлік часу за Сонцем послужив основою сонячних календарів. Певний час обидві ці системи співіснували. На території України вже у IV тис. до н.е. користувалися місячно-сонячним календарем, за яким вираховували періоди настання весняних і літніх свят. Така практика дійшла до наших днів. Якщо свята Різдва і Купала, які ділять річне коло на дві рівні частини, визначають за сонячним календарем, то Великодень і Зелені свята — за місячним. Різні за формою елементи обліку часу пізніше отримали теперішню назву — «календар», яка походить від латинського слова "саlеndаrium", дослівно —«боргова книжка». «Календами» латиняни називали перші дні місяця, коли боржники повинні були сплачувати своїм кредиторам певні відсотки. Хоча термін «календар» запозичений, але власне системи обліку часу були відомі нашим предкам ще задовго до його виникнення. З пізніших часів дійшли до нас декілька календарів, які називають аграрними. На них звичайними зарубками позначали будні; косими хрестами, фігурками коней чи вершників — святкові дні; косими і хвилястими лініями — періоди дощів; стилізованими знаками рала, серпа — періоди польових робіт. Одним з таких календарів був керамічний глечик, знайдений у 1899 р. під час розкопок поблизу с. Ромашки на Київщині. Майже через 70 років археологи віднайшли ще два подібні календарі — глечик у с. Малаєшти (Молдова) та чашу в с. Лепесівка на Волині. Усі три знахідки належать до II—IV ст. н. е. Але такими календарями користувалися далеко не всі. Астрономічні підрахунки настання того чи іншого сезону здійснювались елітарною частиною населення. До прийняття християнства на території України це були жерці, служителі язичницьких храмів,— так звані «волхви», «відуни», тобто особи, які володіли певними знаннями, але тримали їх у таємниці. Вони й вираховували періоди настання праних сезонів, визначали пов'язані з ними календарні, свята — терміни вшанування язичницьких божеств, яким поклонялися наші предки. Для більшості населення ближчим був календар, в основу якого покладено вегетаційний період, тобто період активного життя рослинного світу. У наших умовах вегетаційний рік триває від останніх весняних приморозків до перших осінніх. З ним була пов'язана трудова діяльність переважної більшості людей, оскільки знання початку чи кінця хліборобських робіт мало практичне значення. Разом з іншими системами обліку часу вегетаційним роком почали послуговуватися наші предки тоді, коли їх основним заняттям стало хліборобство. Ознаки такого обліку збереглися і до наших днів. Недаремно синонімом до слова «рік» і нині вважаємо термін «літо». За фенологічними ознаками сформувалася більшість сучасних назв місяців: березень, квітень, травень, червень тощо. На обидві системи обліку часу — елітарну і народну, що взаємодіяли і взаємодоповнювали одна одну, істотно вплинула християнізація наших предків- язичників. З прийняттям християнства на Русі складається новий календар, упроваджуються нові святкові дати. Частково вони співпадали зі старими язичницькими святами, частково витісняли їх. Відходили в небуття колишні служителі язичницьких храмів і культів, проти яких, у першу чергу, була спрямована боротьба християнської церкви. Забувалися назви божеств, на честь яких влаштовували свята наші предки. Та залишалася народна обрядова основа, яка впродовж наступних століть взаємодіяла з християнською обрядовістю. Так складався сучасний народний календар з християнськими датами і обрядами, доповненими прадавніми обрядовими елементами. Таке поєднання називають двоєвір'ям, але у світоглядній системі це вищий ступінь людського розвитку. Поєднання різновидових обрядових компонентів увійшло у плоть і кров українців. Ось чому ми сьогодні не уявляємо собі зими без Різдва Христового, перерядження і куті, весни — без Великодня і писанок, літа — без Зелених свят і клечання чи без купальських обрядів. Уособленням осені для нас залишаються святкування пам'яті Маккавеїв, Успіння Богородиці, Спаса, поєднані з обжинковими обрядами. Кожна пора мала свою важливу дату — кульмінаційну точку, до якої були приурочені народні звичаї та обряди річного календарного кола. Основні їх фрагменти до певної міри збереглися у календарних циклах зими, весни, літа й осені. ІІ. Звичаї та обряди українського народу Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками . Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це - втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв`язана з звичаями народу. Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова - це ті найміцніші елементи , що об`єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір`я, що той хто забуває звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу. Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає питає : Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась ? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Ми, українці, нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі. У нас на Україні вже була національна культура, і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури . Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то близьких поту гою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське. Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня - без писанки, Святої Трійці - без клечання, навіть називаємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введення» закликаємо щастя на майбутній рік, на «Катерини» кличемо долю, а на «Андрія» хто з нас не кусав калити (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила, чи вийде заміж цього року? Нарешті, діти, бавляться весною, співають : «А ми просо сіяли, сіяли , Ой, дід-Ладо, сіяли, сіяли ...» Співають подібне і дівчата, ведучи хоровод : «Ой, дід, дід і Ладо ...» Все це - наша дохристиянська культура, наша найстаріша традиція. Кутя- це символ урожаю, писанка - це символ народження сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються (так вони вірили) разом із воскресінням природи - від русалок, мавок, перелесників ... Купала - це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибутами. Ладо - це поганський бог кохання і плодючості . На час, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще до християнства на Україні пропадало свято зимового повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році, багатство і добробут у дім господаря, щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжича. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликають, щоб не діяли на шкоду людям і худобі. Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється і у звичайних обрядах, як ось: дванадцять полін, дванадцять святвечірніх страв, закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті, сіно на столі. Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є для душі живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою. ІІІ. Цикл зимових свят У нас є гарна приказка про останній місяць року: "У грудні що не день - то свято!". Або ще: "Від Романа до Йордана", що означають, що зимові свята розкривають веселу вдачу українців, щедру і щиру душу. Вони - з піснями і танцями (коли завершується піст), а в період посту - це підготовка до Різдва, перевірка прикмет, підбиття підсумків року в стилі народних традицій і, звісно ж, ворожіння. Наші бабусі й дідусі не особливо вдавалися в роздуми про плюси й мінуси кожної пори року, для них практично не існувало такого поняття, як осіння депресія чи весняний авітаміноз. Якщо говорилося про пори року, то вони умовно поділялися на зиму і літо. "Скільки там тієї зими" - у цьому жарті є й частка правди, бо зима була здебільшого для святкувань та відпочинку, а відтак швидко минала. "Дасть Бог, доживемо до літа", - казали наші прадіди і дуже тішилися появі весняного сонця і снігу, який танув, та бралися за знаряддя праці: сіяти, садити, плекати. 3.1 4 грудня - Свято Введення (Третя Пречиста) Дуже важливо, хто цього дня першим увійде до хати, оскільки, відповідно до народних вірувань, «перший полазник» приносить у дім свою енергетику — на щастя або на нещастя. Отже, якщо це молодий, здоровий, та ще й грошовитий чоловік — найкраща ознака, це віщує здоров'я та добробут усій родині. Відповідно, якщо це хворий дідусь, то значить, цю родину чекають хвороби й нестатки протягом наступного року. Найгіршою вважається ситуація, коли першою стає літня жінка, та ще й недоброї вдачі. Саме тому старі люди цього дня старалися сидіти вдома, до чужої домівки не заходити — негараздів не віщувати. Якщо цього дня хтось сторонній захоче позичати щось — недобрий знак. Категорично забороняється цього дня й шити, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, аби вони могли побачити, «увидіти», своє тіло. Існує ще й така дівоча традиція: щоранку треба вмиватися снігом і після цього витирати обличчя тканиною червоного кольору — тоді буде гарний колір обличчя. Вважається, що до Введення можна лопатою копати землю, а після Введення й до самого Благовіщення — у жодному разі не можна: земля має відпочити й на наступне літо сили набратися… 3.2 7 грудня – Свято Катерини. День жіночої долі. "На святу Катерину ховайся під перину" На свята Романа і Введення, яке ми відзначили, відповідно, 1 і 4 грудня, "морози ще зими не роблять", кажуть у народі. Зате справжня зима починається вже на Катерини. Цього дня вшановують святу великомученицю Катерину, яка прийняла християнську віру і яку через це вбили за наказом тодішнього імператора. Вважається, що з цього дня "законно" починаються справжні морози. Але морози – морозами, нам не звикати. Головне - не забути, що тільки цього дня можна ворожити й парубкам і що ворожіння цього дня має справжню силу, так кажуть у народі. Напередодні їм треба дотриматися посту, щоб "Бог послав хорошу жінку". Увечері перед днем Катерини молодь іде на вечорниці. І якраз на них добре хлопцям, як, утім, і дівчатам, поставити у воду вишневу гілочку. Є велика ймовірність, що до Різдва вона розквітне, і це означає, що "садівник" чи "садівниця" цього року точно віднайдуть свою пару і скоро весілля. Так само ворожили і на членів сім’ї. А ще на Катерини дівчата “закликали долю”. Такі обряди проводили на Катерини, на Андрія, на Старий Новий рік. Прикмети на Катерини • Якщо на Катерини холодно, може бути неврожай (голодно). • Як Катерина по воді, то Різдво по льоді. • На святу Катерину ховайся під перину. 3.3 13 грудня – Свято Андрія Первозванного “Андрію, Андрію, на тебе коноплі сію” Андрій Первозваний - покровитель молоді. Тому на Андрія молодь збиралася на вечорниці, веселилася, лузала насіння, жартувала і ворожила. А ще з давніших часів, часу поклоніння сонцю, до нас перебралася традиція випікання Калити - обрядового хліба, великого круглого коржа з діркою посередині. Дівчата витискали на ньому орнамент і підвішували його до стелі. Іноді місили тісто на відварі любистка. Любисток - улюблена рослина дівчат, водою з ним умивалися, робили з нього букети - щоб хлопці любили. Сторожив калиту так званий "Пан Калитинський", тримаючи в руці ганчірку, обмащену в сажі. Інший учасник гри, осідлавши коцюбу ("Пан Коцюбинський"), скакав до нього, і між ними відбувався жартівливий діалог. Ворожіння і повір'я на Андрія • Дівчата виходили на город і символічно сіяли зерно чи льон, промовляючи: “Андрію, Андрію, на тебе коноплі сію”. Цей обряд означав засівання своєї долі, бо зерно завжди асоціювалося із засіванням своєї долі. • Дівчина набирала жменю зерна зі снігом, яке щойно посіяла, й роздивлялася у хаті: якщо кількість зернин була парною, значить, - бути в парі. • Випікали млинець і вранці вибігали з ним на дорогу. • Збирали в оберемок дрова – якщо парне число, цього року вийдуть заміж. • Перед сном дівчата під ліжко ставили миску з водою. А на неї клали дощечку-місточок. Якщо уві сні парубок переведе її через той місточок – він її засватає. • Перекидали через паркан черевик: у який бік поверне носок, з того боку чекати долю. • Дівчата ходили рахувати кілля огорожі, дев’ятий кіл зав’язували стрічкою. А вранці по тому зав’язаному колу визначала судженого: високий чи низький, прямий чи кривий, товстий чи стрункий тощо. • Про характер майбутнього чоловіка дізнавалися так: пускали до хати вночі курку - якщо вона тихенько починала клювати зерно, то наречений буде спокійної вдачі, якщо курка бігала - буде грізний і сваритиметься. 3.4 14 грудня – День пророка Наума У народі цей день вважали сприятливим для початку навчання дитини. То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено. А тому вважалося, що саме в день Наума добре починати вчитися: «наука на ум піде». Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували вчителя (дяка) і домовлялися про плату. Увечері до новоспеченого учня приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука». Роблячи перший підстриг, він казав – «Батюшка Наум, виведи синка на ум». Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Цього дня відкривалися усі церковно-приходські школи і батьки виряджали дітей на навчання зі словами: «Хай наука тобі легко дається». Про самого Наума відомо, що він був монахом-просвітителем, який мандрував селами, безкоштовно навчав дітей азбуці. Збереглися його заповіді-наказ: «Не можна їсти під час навчання, бо заїси вивчене. Якщо кінчив читати, то закрий книжку, бо вивчене забудеться». Наум – покровитель розуму, знань і навчання. Про це мовлять і прислів'я: • Вчися, сину, азбуки – прийде хліб сам в руки. • Не збирай синові худоби, а збирай йому розум. • Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі. • Прийшов Наум – пора братися за ум. • Я не знаю ні «аз», ні «буки» – прийде Наум і змусить до науки. 3.5 17 грудня – Святої мучениці Варвари Народна легенда каже, що свята Варвара Великомучениця була дуже здібною до вишивання, так що вишила ризи самому Ісусові Христові. Святкують тільки жінки. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати. Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила". У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й "пірхуни" - заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак його довгий час дражнили "пірхуном Народні прикмети на Варварин день: Яка погода на Варвари, така й на Різдво. Який день на Варвари, такий і на Сави. Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото. Дерева в інеї - урожай на фрукти Якщо горобці збираються купками на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима. Якщо до цього дня сніг не випав - зима буде теплою, а як з'явиться - довгою і холодною. 3.6 18 грудня – День Преподобного Сави. В народі - Сави, батька зимового Миколи. Цього дня зазвичай випадають великі сніги, настають морози. Народна мудрість і спостережливість відтворена в таких приповідках: Варвара мостить, Сава гострить, а Микола кіл ставить. Варвара снігом стелить, Сава завірюхою загладжує, а Микола морозом давить. Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці. Варвари ночі увірвали, а Сава став день доточувати. Савка бідний, Микола багатий. 3.7 19 грудня – День Святого Миколая. Легендарний святитель Миколай – це не вигадана постать, на кшталт Діда Мороза чи Санта Клауса. Він народився приблизно 275 року в Патарі в Малій Азії (нині – територія Туреччини) і став одним із найвидатніших праведників християнського світу, який надихає багатьох греко-католиків та православних християн на благочестиві діяння. Для більшості простих українців день Святого Миколая став одним із канонічних свят, що святкується 19 грудня (6 грудня за старим стилем). Ще з дитинства Микола був досить релігійним (завдяки вихованню батьків та дядька-єпископа). З юних літ він вирішив присвятити себе богослужінню. За життя святитель Миколай відзначився багатьма благодійними справами. У спадщину від батьків йому дісталися досить великі статки, які він витрачав на допомогу нужденним і в першу чергу – дітям. За легендою, більшість своїх справ він намагався робити без розголосу, допомагав анонімно. Саме тому в день Святого Миколая повелося робити подарунки дітям у вигляді сюрпризу, потай, неначебто від Миколая. В Україну це свято прийшло разом із християнством (переважно через католицьку Польщу) і прижилося. Під час святкування влаштовуються різні повчальні вистави на релігійні теми. Лишень в українсь¬ко¬му фольклорі разом із біблійними персонажами діють чорти та інші міфічні створіння. Після закінчення вистави за допомогою костюмованого Миколая проходить церемонія вручення подарунків дітям. На Миколая традиційно випікають особливий вид печива – «миколайчики». Його разом з іншими подарунками кладуть дітям уночі під подушку. Народні прикмети на 19 грудня: - Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього. - У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи. - Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба. - Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину. - Морозяний день - на уроду хліба й городини. - Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва. - Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого. 3.8 22 грудня - День святої Анни Або ж Зачаття Праведною Ганною Пресвятої Богородиці. У цей день бездітні батьки моляться до Матері Богородиці, щоб Вона подарувала їм дитину. Усі жінки, особливо ті, які хотіли дітей, напередодні свята споживали тільки хліб і воду. Зранку йшли до церкви, сповідалися, причащалися і молилися Святій Заступниці за майбутніх нащадків. Цього дня вагітним жінкам не можна було нічого робити. Прикмети на Ганни: • Якщо йде дощ - вся весна буде дощовою. • Тихий і безвітряний день - на врожай садовини. • Сонячний день - Новий рік буде морозяним; якщо ховається за хма- • рами, а на деревах висне іній - під Новий рік буде хмарно, з відлигою. • Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки. А в давнину в народі цей день називали "народинами сонця", бо він - найкоротший день року. А все тому, що це свято припадає зимове сонцестояння, після чого воно "повертає на літо, а зима на мороз". Кажуть: "На Ганни світловий день додається на горобиний крок". В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку "повернення сонця на зиму", садили на добу у в’язницю. Узагалі вважається, що літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Ганни. Гарний звичай існував на Ганни: виготовляти різдвяні прикраси -"павуків" та "їжаків" із соломи. Та й загалом з цього дня вже можна готуватися до весни - сонце на літо повертає! 3.9 25 грудня - День"Спиридона Сонцеворота" За довголітніми прогнозуваннями 25 грудня найхолодніший день грудня. Пояснюють так: «Сонце переходить на другий бік», «Спиридон перевертає ведмедя в барлозі на другий бік». Від Спиридона до Різдва залишалось 12 днів. Після цього дня люди визначали річний цикл: кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік. Молодь на околиці міста «проводила сонце», запалювала солому з вигуками «Сонечко, на сани сідай, у далекий теплий край від’їжджай, з весною назад повертай!» За звичаєм, на Спиридона діти просили сонечко повернутися, і якщо в цей день сонце показувалося і "грало", то на Святки очікувалася хороша погода. 3.10 1 січня – Новий Рік Новий рік – одне з найпопулярніших календарних свят. Цей день протягом століть щорічно відзначають, знають, люблять і чекають люди, різні у своїх етно-національних традиціях і релігійних переконаннях. "В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази", - йдеться у розповіді. Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи. Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо. Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб. Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині. В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка. 3. 11 6 січня – Святвечір. 7 січня – Православне Різдво Христове Одне з найбільш шанованих свят на території України – Різдво. Святкова трапеза напередодні Різдва (Святвечір, Багата кутя) має урочистий характер. Головна страва вечері – кутя. Традиційно до куті додають мак, родзинки та горіхи. Раніше, готуючись до свята, земляну долівку та стіл вкривали соломою. Хтось із старших членів родини розкидав у соломі горіхи та пшеницю. Розшукуючи їх, діти квоктали, мекали, мукали, вдаючи різних тварин. Таким чином проводився обряд, що мав за мету закликати до господарства достаток, а хазяям та худобі – здоров’я. На другий день удосвіта солому виносили з хати і розкладали багаття – «палили дідуха» (але перед цим хазяїн обмолочував жито чи пшеницю, з яких складався дідух, потім із цього зерна починалася весняна сівба). Дорослі й діти перестрибували через вогонь, розкладений із винесеного сіна, щоб очиститися від різної скверни та запобігти хворобам. Коли християнство перехопило ініціативу в язичників, певні риси древніх вірувань перейшли у християнську культуру, але вже трактувалися інакше. Наприклад, сіно, яке раніше використовувалося в обрядах як символ врожаю, залишилося, але у християнські часи стало символом того, що Ісус народився не в хоромах, а в хліву, у яслах. Напередодні свята – 6 січня – господарі готують 12 страв. Кількість та розмаїття страв має символічний зміст – забезпечення добробуту людей у наступному році. Тому навіть найбідніші верстви населення намагаються виставити на різдвяний стіл якнайбільше страв, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Традиційно вечеря починається з куті. Серед українців здавна існує повір’я, що душі померлих родичів також беруть участь у святковій вечері і під час трапези їх обов’язково згадують добрим словом. Ще одна язичницька традиція, що перейшла до християнства, – колядки. Колись колядки були язичницькими піснями, з якими православна церква спочатку вела безуспішну боротьбу, забороняла їх. Але згодом вони досить органічно інтегрувалися в християнську культуру. Стародавні колядки вдало пережили час гонінь та дійшли до наших днів, поповнивши собою арсенал народної творчості. Вдень, перед самим Різдвом, молодь збирається ватагами та йде колядувати. Зазвичай колядники діляться на три групи. Зранку колядувати ходять дітлахи (малюки віком до 10 років). Потім, за ними слідом, виходять діти та юнаки старшого віку, а вже за темно, коли на небі з’являються перші зорі, колядувати виходить неодружена молодь та дорослі. До наших часів дійшло чимало колядок, які співають під час святкування. Слід зауважити, що Коляда – це стародавня назва богині сонця, і раніше свято Коляди було пов’язане з народженням «молодого» сонця. Святкувалося воно 21–22 грудня, під час зимового сонцестояння. Але з часом християнська культура значно вплинула на язичницький обряд, тому свято потрапило до традиційних українських церковних святкувань, пов’язаних із народженням Ісуса Христа. Язичницькі обряди перетворилися на християнські свята, хоч і зберегли традиційні риси. Яскравий тому приклад – вертеп, де використовується не лише християнська символіка, а й язичницька (зірки тощо). Сьогодні під час колядок у першу чергу славляться церковні персонажі, але язичницькі традиції постійно нагадують про себе, визираючи на світ у вигляді різних тотемів. Під час колядування ватагу ряджених парубків (хтось вдягався козою, хтось перевтілювався у вовка чи тура) супроводжують музики. Всі ці персонажі виконують обрядові дійства, співають колядки та славлять новий рік, що має бути кращим за минулий. Коли юрба колядників приходить до чийогось двору, там, з дозволу хазяїна, вони починають співати колядки та славити хазяїв, за що останні мають їм віддячити. Подяка традиційно складалася з різних наїдків та грошей. Отримавши подяку, колядники мають тричі вклонитися хазяям і, не обертаючись спиною до них, вийти з двору. 3.12 13 січня - Щедрий вечір та Маланки Через тиждень після Різдва і Коляди, напередодні Старого Нового року, святкують Щедрий вечір. Це свято також дійшло до нас із дохристиянських часів. Як і більшість язичницьких свят, Щедрий вечір замаскувався під християнське свято – день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки. Щедрий вечір отримав свою назву завдяки тому, що час його святкування припадає на закінчення посту. Тому на столі з’являється скоромна їжа, вживання якої до цього дня потрібно було уникати. Надвечір 13 січня люди йдуть щедрувати. Зібравшись гуртом та перевдягнувшись у різне вбрання, юрба щедрувальників обходить двори з ритуальними піснями, що славлять господарів, та вітає їх зі святом. Наступного ранку, після святкування Щедрого вечора, заведено ходити до родичів та знайомих – засівати. Засівають хлопчики-підлітки віком до 15–16 років (вважається, що цим мають займатися лише чоловіки, бо тільки чоловік, який першим прийде до оселі, принесе щастя до хати). Підлітки носять у рукавиці або мішечку зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя, вважається добрим знаком, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів. Зайшовши до оселі, засівальник, як на ниві, засіває зерном оселю та вітає мешканців із Новим роком. 3.13 19 січня - Водохреща Важливим був і вечір під Водохреща. У східних районах його називали «голодною кутею»-, в Галичині — «другим Святвечором», «Щедрим вечором». З появою вечірньої зорі, як і на Святвечір, сідали до родинної трапези. На вечерю подавались такі ж пісні страви, як і на «першу коляду». Знову чільне місце у вечері посідали традиційна кутя і узвар. У деяких місцевостях набирали, як і на Різдво, в миску по ложці усіх страв і ставили на підвіконні — для душ померлих. Перш ніж сісти до вечері, хату обкурювали ладаном і зіллям, скроплювали всі її закутки свяченою водою, заїдаючи при цьому ритуальним печивом —. паляницею чи пирогом. На стінах усіх приміщень вивішували паперові хрестики або рисували їх крейдою чи тістом, замішаним на освяченій у церкві воді. Після такого обходу господи щільно зачиняли двері й, помолившись, сідали до столу. Вечеря відбувалася так, як і на Святвечір. Але, на відміну від першої, з цією вечерею пов'язаний звичай «проганяти кутю». Коли сім'я вставала з-за святкового столу, хтось з домашніх вибігав надвір. Палицею чи макогоном він гримав у причілок чи стіну, вигукуючи: Геть, кутя, з покуття, А ти, узвар, іди на базар. Так «проганяли кутю» здебільшого у східних районах України. У Галичині, зокрема на Гуцульщині, сідаючи до вечері, колись стріляли з пістолів. Цим ніби сповіщали про початок святвечірньої трапези та одночасно, за повір'ям, пострілами відлякували вовків. Після вечері, як і в різдвяні дні, ходили по хатах щедрувальники. Ніч під Водохреща була сповнена всяких чудес. Худоба, згідно з народним повір'ям, розмовляє між собою. Але той, хто підслухав би що розмов, мусив би померти. Чарівною стає і вода в криницях чи потоках. Ось чому колись старші члени родини не спали в ту ніч. Як тільки проспівали опівночі півні, вони бігли до потоку чи річки набрати цілющої води. За народним повір'ям, той, хто буде першим і замість води набере вина, відразу після смерті потрапить на небо. Набрану опівночі воду зберігали за образами на випадок поранення або тяжкої недуги. З водою пов'язані обряди, приурочені до дня Богоявлення, Йордану, або Водохрещ (19 січня), як називали цей день в народі. Після ранкового урочистого богослужіння в церкві процесія вирушала до річки чи водоймища. Місце водосвята прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест. Під час відправи дехто вмивався водою. Парубки і дівчата намагалися оббризкати одне одного. На Гуцульщині часто це робили ті, які незабаром мали побратися. Як тільки священик занурював хрест в ополонку, присутні поспішали зачерпнути у дзбанок свяченої води. Хто швидше з цією водою добіжить додому, той буде щасливим. При цьому також стріляли — «розстрілювали коляду», або, як казали гуцули, «проганяли вовків». Якщо порівняти звичаєво-обрядові дійства Святвечора з водохресними, то можна дійти висновку: на Святвечір, як на початок найважливіших зимових свят, влаштовували урочисту вечерю. Взяти участь у ній кликали покійних предків, яких зогрівали ритуальним вогнем і годували ритуальними стравами, насамперед кутею і узваром. На Водохрещ, чи Йордан, цих «непростих гостей» виряджали до місця їх сталого перебування — за воду, яка з давніх-давен служила своєрідним пограниччям між живими і тими, що відійшли. Щоб ніхто з «покликаних» не залишився в хаті, вживали і таких оберегів, як шум, стрілянина. У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч — проводи. Зустріччю предків починалися найважливіші зимові свята (Святвечір), а закінчувались проводами (Водохрещ). Недаремно всі вечори поміж цими двома датами вважалися в народі і святими, і страшними. Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги. З ним народне повір'я пов'язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо: «На Петра Вериги труться криги»,— кажуть у народі. Отже, з-поміж усіх церковних дат, які припадали на зимову пору, найважливіше значення мав період від Святвечора до Водохрещ. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров'я, щастя і достаток, Переважна більшість із них була спрямована на вшанування покійних предків. 3.14 15 лютого - Стрітення Назва Стрітення у старослов’янській мові означає “зустріч” або ж “радість”. І отримало воно таку назву через те, що у цей день новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведником Симонеоном і пророчицею Анною. Саме вони впізнали у малюкові нового Месію. Сталось це, коли на сороковий день після народження Ісуса, діва Марія принесла його в Єрусалимський храм на посвяту. Старець Симонеон, якому було провіщено жити, аж поки той не зустріне людського спасителя, одразу ж заявив, що цей малюк — син Божий. Пророчиця Анна підтвердила, що бачить перед собою майбутнього спасителя людського роду. Історія святкування ж цього дня сягає III і IV століть — саме тоді згадки про Стрітення вперше зустрічаються у творах християнських святих. А офіційно у всій Візантійській імперії цей день було визнано святом у 542 році за правління імператора Юстиніана. Стрітення символізує не тільки зустріч Старого і Нового Завітів та явлення немовляти Ісуса світові. У народному побуті цей день здавна вважався зустріччю зими із весною. Святкування Стрітення в Україні походить ще з дохристиянських часів. Його тоді також назвали Стрічення, Стріщення, Громниці або Зимобор. У народі вірили, на Стрітення зима вирушає туди, де було літо, а літо — туди де була зима. По дорозі вони зустрічаються та сперечаються між собою. Хто виграє у суперечці, той ще залишиться на цих землях господарювати. Якщо до вечора потеплішає, то виграло літо і скоро будуть потепління. Якщо ввечері стало холодніше, то зима ще зостанеться на деякий час. А назва така була у свята, тому що вважалось — 15 лютого, це єдиний день, коли взимку може пролунати грім. В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися “громичними”, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви. В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали “громичну” свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!”. Від “громичної” свічки і саме свято, крім “Стрітення” або “Стрічання”, називалося колись “Громиця”. Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що “поможе”. Найкраще ця вода ніби помагала від “пристріту” – від хвороби, що її спричиняло “погане” око. Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: “Боже тебе збережи!”. Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення. Народні прикмети на Стрітення: 1. Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. 2. Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро. 3. Як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі! 4. Як нап’ється півень води, то набереться господар біди! 5. День Стрітення теплий і сонячний, то і весна тепла. 6. Якщо на Стрітення дорогу перемітає – весна буде пізньою і холодною. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ІV. Конспект заняття Тема : Зимові народні свята Мета: ознайомити, розширити та збагатити знання дітей про народні свята в Україні; розвивати бажання вивчати звичаї, традиції та обряди нашого народу, їх коріння; виховувати почуття любові і поваги до своєї Батьківщини, до традицій українського народу, бажання примножувати досягнення української культури. Обладнання: презентація, малюнки по темі, виготовлені елементи лепбуку, клей, ножиці, блискітки, тощо. Хід заняття І. Організація класу ІІ. Мотивація навчальної діяльності 1. Вступне слово вчителя -Сьогодні на занятті ми з’ясуємо, які бувають свята? ( державні, народні, релігійні, професійні, родинні) -Які народні свята ви знаєте? (відповіді дітей) -Які зимові свята ви знаєте? (відповіді дітей) ІІІ. Вивчення нового матеріалу. 1. Бесіда - Багата і щедра наша українська земля своїми полями, лісами, ріками, дібровами. Багата на хліб і пісню! А ще наше багатство- це народні традиції та обряди. У стародавніх слов’ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались у певний час, повторювались у певні дні, на одному й тому самому місці. Слов’яни розділили свої свята згідно з трьома видами діяльності світла. Першим було свято весни, воскресіння чи повернення сонця. Або його називали землеробське. Коли селяни обсіювались, сонце припікало, вони справляли свято Ярила. Це було свято поклоніння Сонцю. Треті свята у слов’ян були взимку. Вони означали народження світла. В народі кажуть ,, Зима прийшла- і празників привела,, - Отже, ви мені і визначите тему нашого уроку Для цього прочитайте деформовані слова Мозиві роднані тасвя Зимові народні свята - І дійсно. Взимку майже щодня свято. Ми зупинимося на самих улюблених. Кожна група готувала повідомлення про своє свято. Отже… Коли зимонька надходить, Земля промерзає, До діточок іде у гості свято Миколая . І група ,, Свято СВЯТОГО МИКОЛАЯ,, 1 учень Усі діти з великим нетерпінням чекають 19 грудня. На передодні свята Миколая діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка. 2 учень В ніч на 19 грудня до кожної дитини приходить святий Миколай. І кладе під подушку подарунки. А якщо разом з подарунком дитина отримує маленьку срібну різочку-це попереджувальний знак, дитині треба задуматись над своєю поведінкою, щоб наступного року не залишитись зовсім без подарунка. 3 учень. Місяць засурмив в ріжок: Миколай йде до діток.! У мішку несе багато Подаруночків малятам. Для Максимка є машинка, Для Мар’янки мандаринка, Миколайчик для Мартусі, Сіра мишка для кицусі. 4 учень. Хай Миколай у вишиванці розбудить подарунком вранці. І принесе у твою хату добробут. Радості багато. Розбудить приспані надії, зернятко щастя хай посіє. Зігріє гумором, любов’ю і принесе тобі здоров’я. Вчитель. -Січень. Перший місяць року і найсуворіший місяць зими. Січень- бо сніг січе вітрами. А ще січень називають студень, тріскун, льодовик. Саме на цей місяць припадає найбільше свят. В одній з колядок мовиться: ,, Та прийдуть до тебе три празника в гості: ІІ група -А що перший празник - СВЯТЕЄ РОЖЕСТВО 1 учень Різдво Христове -7 січня. Різдво Христове - велике християнське свято - день народження Ісуса Христа, Спасителя світу. Ще до світанку в переддень Різдва палили сім полін які відкладали сім тижнів. На цьому вони готували дванадцять пісних страв, серед яких обов’язково кутю і борщ з вушками. 2 учень Готуватися до Святвечора наші предки починали із грудня. До свята кожному члену родини робили нову сорочку та білили хату. На покутті виставляли дідуха та плели павучки - язичницькі символи сучасних традицій. 3 учень Світле свято Різдво Христове стоїть на порозі нашого дому. У цей світлий день кожен будинок наповнить радість і добро свята. 4 учень Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, кликали господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні і стали називати колядами або колядками. Традиція колядування збереглися й до сьогодні. 5 учень. Як тільки на небі з’являється перша зоря - розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртом і йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа. 6 учень Колядники готували колядки та вертепи, а до церкви йшли у найкращому вбранні. 7 учень КОЛЯД, КОЛЯД, КОЛЯДНИЦЯ Я маленький пастушок Загорнувся в кожушок На скрипочку граю, Вас усіх вітаю. А ви, люди, чуйте, Коляду готуйте- Яблучка, горішки Дітям на потішки. Вчитель - І ось приходить Святий вечір. 1 учень Саме цього дня завершується цикл ,,святих вечорів,,, а щедрувальники обходять оселі і звеселяють гостину. Народні традиції щедрування в Україні тягнуться із давних давен. Вчитель - Що другий же празник Свято ВАСИЛЯ 2 учень Це одне із трьох Великих зимових свят: Різдво, свято Святого Василя, й Водохреща. Відомо багато випадків чудесних зцілень, здійснених святителем Василем Великим. 3 учень Сила молитов святителя Василя була настільки велика, що він міг просити у Господа прощення грішнику, що зрікся Христа, змусивши його щиро покаятись. Вчитель Головна людина на день Василя- перший посівальник Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до чужих людей. 4 учень Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати, Господаря викликати: Вийди ,вийди. Господарю, Подивися на кошару. Там овечки покотились, І ягнята народились. 5учень В тебе товар весь хороший Будеш мати мірку грошей. В тебе жінка чорноброва. Щедрик, щедрик, щедрівочка. Прилетіла ластівочка. Входять посівальники Дозвольте козу завести в хату, Сіру, білу, волохату. Де коза ходить, там жито родить. Де коза ногою. Там жито копною Коза Я коза періста, маю років триста, Всім у ріднім краю бажаю врожаю. Зі святом всіх вітаю. Вчитель ІІІ група. Третій же празник - Святе ВОДОХРЕЩА. Або Богоявлення. Коли Ісусу виповнилося 30 років, Він прийшов на річку Йордан до Іоанна Предтечі, щоб той охрестив його. Раптом розкрилося небо, у вигляді голуба з’явився Дух святий, і почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм сином. Відкрились небеса безкраї, в ту мить , коли Господь хрестився. І Дух святий зійшов із раю, голубкою у світ з’явився. 1 учень Хрещення господнє – третє і завершальне свято різдвяно - новорічного циклу, яке православні християни відзначають 19 січня. Народні назви свята – Йордана, Водохреща. 2 учень В церквах цього вечора освячують воду ,яка набирає особливої сили та цілющості. Хрещенською водою лікують рани, вона допомагає відвернути будь-яке лихо. Отож, прийшовши вранці після вечірньої церковної відправи додому потрібно скропити кожен куточок Вашої оселі свяченою водою, тоді у Вашому домі буде лад і спокій.. 3 учень Заздалегідь чоловіки та молоді парубки вирубали на річці, на льоду великого хреста, витягали з води і встановлювали його, обливши буряковим квасом. Священник освячував воду, тричі занурюючи в ополонку хреста і прихиляючи до води запалену свічку, а тоді кропив усіх присутніх річковою водою. 4 учень СВЯТО ХРЕЩЕННЯ Там на річці, на Йордані Там Господь Христос хрестився З рук Хрестителя Івана У святій водичці вмився. Розійшлися апостоли Ген за гори, ген за води. Голосили Боже слово І хрестили всі народи. Вчитель Лютий може похвалитися тільки одним святом. І це свято припадає на 15 лютого. Це Стрітення. Ще за часів , коли Ісус був дитиною, існував звичай: батьки на сороковий день після народження приносили до Єрусалимської святині хлопчика, щоб дати йому ім’я. В жертву приносили однорічне ягня і голуба. В сороковий день по народженні Христа Спасителя принесла і Божа мати Свого Первістка. Там вона зустріла двох праведних людей – Симеона і пророчицю Анну, які повідомили всім, кого знали, що Христос Спаситель прийшов на світ в людському тілі, народився у бідності. У пам’ять про зустріч Симеона з Ісусом Христом церква встановила свято Стрітення. Його давніша назва ,, Зимобор,, або ,, Громниця,, 1учень В цей день святили воду і свічки, їх називали гномічними. Їх запалювали під час грози, щоб оберегти людей від грому. Тому це свято в давнину називали ,, Громниця ,, 2 учень. Ой громнице, свічечко! Святая Водичечко! Від біди оберігай наш майбутній урожай. Дай здоров’я нам усім та достатку в кожен дім. Свічко, свічечко, гори, на діточок укажи. В щасті-долі щоб жили і здоров’я берегли. 3 учень Про цей день у народі живе й досі красива легенда. У ній розповідається, що зустрівшись на Стрітення стара Зима і молода Весна сперечаються, кому йти. А кому залишитися. 4 учень І хоча ще лежав сніг та вертались морози, все ж люди знали, що ,,Лютневий сніг весною пахне,,. Якщо під вечір потеплішає-Весна перемогла Зиму, якщо похолоднішає-навпаки. 5учень Віруючі. Йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою й зберігали її протягом року. Вона вважалася цілющою: нею натирали на тілі хворі місця, давали пити від хвороби. Вчитель Але розповідаючи про зимові народні свята, ми не можемо забути і про народні прикмети свят. ІV. Групова робота 1. Робота з прислів’ями І група Якщо на Миколая піде дощ – то врожай на озимину. ІІ група Якщо на Меланки сонячно й відлига, то чекай теплого літа. ІІІ група На Новий рік погода – буде в полі урода. ІV група Коли на Водохреща іде лапатий сніг- на врожай. V група На стрітення відлига – на ранню і теплу весну; сніг- на дощову і тривалу. 2. Перевірка групової роботи. Вчитель. Молодці! Ну, а зараз, всі ваші роботи ми об’єднаємо в один лепбук, який назвемо «Зимові народні свята» під девізом: ЗНАЄМО ШАНУЄМО СВЯТКУЄМО В минулому році ми з вами розпочали роботу над цими народними обрядами. В цьому році продовжуємо. V. Підсумок заняття - Наприкінці проведемо тест, щоб перевірити, як ви засвоїли матеріал. 1. Якого числа відзначаємо свято Святого Миколая? А) 15 грудня Б) 19 грудня В) 25 грудня 2. Яка давніша назва свята Стрітення? А) Святки Б) Громовиця В) Масляна 3. Зі скількох страв готували перед Різдвом Багату вечерю? А) 14 Б) 12 В) 18 4. Які слова звучать у багатьох щедрівках і колядках? А) доброго здоров’я Б) добрий ранок В) Щедрий вечір, добрий вечір. Перевірка. Вчитель. А тепер повернімося знову до початку нашої мандрівки… -Яке ж найулюбленіше свято дітвори ми очікуємо? - Послухаємо ж пісню і уявимо собі, щоб ви хотіли б отримати у цей день? - І останнє. Дітки, давайте напередодні тих свят, про які ми розповідали, побажаємо всім людям, далеким і близьким, собі щастя, здоров’я, успіхів. А щоб наші побажання здійснилися, прочитаємо молитву Катерини Перелісної. МОЛИТВА Пошли нам, Боже, Маленьким дітям, Щастя, здоров’я На довгі літа. Щоб виростали Розумні і сильні, Душею чисті І серцем вільні. Щоб нам світила Зіронька долі, Щоб ми не знали Лиха ніколи! V Виховний захід Тема: «Зимові свята українців» Мета: ознайомити школярів із зимовими святами українців, традиціями та звичаями рідного народу. Розвивати у дітей творчу уяву, кмітливість; викликати у дітей бажання і надалі відроджувати давні, прекрасні звичаї українців. Виховувати повагу до минулого українців, їх традицій та обрядів, пропагувати проведення українських зимових свят. Хід свята Вчитель: Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою ріки. В селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають господарчі інструменти, лагодять зимові види транспорту, готуються до Різдвяних свят... Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді — розваг, що сповнені чарами первісної поезії нашого народу. В народі говорять: "Зима прийшла і праздничків привела". І дійсно: взимку майже щодня – свято. Сьогодні ви дізнаєтесь про свята зимового циклу у грудні, січні та лютому місяці. Заглянемо до довідкового бюро. (На сцені світлиця, на 1-му столі страви, на 2 –скринька, заходять дівчатка в українському вбранні ) Іванка: Даринко, глянь яка скринька стоїть на столі. Давай подивимось, що в ній. Даринка: Та це ж скринька моєї бабусі. Вона частенько мені розповідала про свою молодість і діставала звідти дуже цікаві речі. То може зараз ми переглянемо та дещо згадаємо. Іванка: Давай же скоріше, це так цікаво! ( Дарина дістає листівки і переглядає.) Даринка: Згадала: це ж тут записані традиції та звичаї на Святки! Зараз почитаємо. (По черзі читають, синхронно йдуть слайди) Даринка: 4 грудня - Свято Введення (Третя Пречиста) Дуже важливо, хто цього дня першим увійде до хати, оскільки, відповідно до народних вірувань, «перший полазник» приносить у дім свою енергетику — на щастя або на нещастя. Отже, якщо це молодий, здоровий, та ще й грошовитий чоловік — найкраща ознака, це віщує здоров'я та добробут усій родині. Відповідно, якщо це хворий дідусь, то значить, цю родину чекають хвороби й нестатки протягом наступного року. Найгіршою вважається ситуація, коли першою стає літня жінка, та ще й недоброї вдачі. Саме тому старі люди цього дня старалися сидіти вдома, до чужої домівки не заходити — негараздів не віщувати. Якщо цього дня хтось сторонній захоче позичати щось — недобрий знак. Категорично забороняється цього дня й шити, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, аби вони могли побачити, «увидіти», своє тіло. Існує ще й така дівоча традиція: щоранку треба вмиватися снігом і після цього витирати обличчя тканиною червоного кольору — тоді буде гарний колір обличчя. Вважається, що до Введення можна лопатою копати землю, а після Введення й до самого Благовіщення — у жодному разі не можна: земля має відпочити й на наступне літо сили набратися… Іванка: 7 грудня - Свято Катерини У день святої Катерини 7 грудня незаміжнім дівчатам заведено ворожити на судженого, а також просити великомученицю про щасливу долю, взаємну любов і міцний шлюб. Традиційно напередодні і в цей день дівчата ворожили на судженого і збиралися разом на вечорниці. Дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст. Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну. В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати, звичайно, нікому не дано. Народні прикмети на Катерину: Катерина по воді, то Різдво по льоді. Як на Катерини холодно, то буде голодно. Даринка: 13 грудня - День Андрія Первозванного Андріївські вечорниці Свято Андрія Первозванного – це не тільки релігійне свято, але й народне. Це свято вважається парубочим, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Свято Андрія є святом молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. Традицій дійшло до нашого часу зовсім небагато, але головні збереглися. У першу чергу потрібно розповісти про ворожіння на Андрія Первозванного. У цей день дівчата намагалися дізнатися, хто ж буде їх судженим, а варіантів було кілька: 1 дівчинка:– перед тим як лягти спати, потрібно покласти шматочок хліба, який ви самі спекли, під подушку і сказати: "Суджений-ряджений, приходь мого хлібця скуштувати". Хто наснитися, той і буде вашим чоловіком. А можна написати імена хлопців на окремих аркушах паперу і також положити їх під подушку. Вранці дістати один із них- це буде ваш суджений. 2 дівчинка: – А мені бабуся говорила, що вони писали цифри: 1,2,3,4,5 і т. д. і вранці дізнавалися через скільки років вийдуть заміж. А зараз покажу вам ще одне ворожіння: наливаємо воду в тарілку, кладемо на неї кілька соломинок у вигляд містка. На ніч ставимо собі під ліжко. Суджений прийде перевести наречену через міст, тобто, насниться. 3 дівчинка: – А ще капали свічку у воду , щоб побачити образ судженого: гарний, стрункий, кульгавий.(показує). також можна дізнатися, скільки у вас буде дітей, але для цього обов’язково потрібна морозна ніч. Потрібно ввечері налити чарку води, опусти перстень і виставити на мороз. Перед сном загляньте у чарку: скільки буде горбків, стільки буде і синів, а скільки ямок – стільки дочок. 1 хлопчик: За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали, ворожили. Поки дівчата ворожили, хлопці бешкетували. Знімали ворота на садибі однієї дівчини та переносили їх в інший кінець села. А батько вранці шукав свої ворота та майбутніх сватів. Вчитель: у сучасному житті молодь не влаштовує таких вечорниць, не печуть Калиту. Та і хлопці не приносять таких збитків з воротами. Важко знайти серед залізобетонних конструкцій паркан чи ворота та ще й перенести його в інше місце. В кращому випадку можна посваритись з господарем, або потрапити на наряд поліції. Іванка: 14 грудня – день пророка Наума У народі цей день вважали сприятливим для початку навчання дитини. То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено. А тому вважалося, що саме в день Наума добре починати вчитися: «наука на ум піде». Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували вчителя (дяка) і домовлялися про плату .Увечері до новоспеченого учня приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука». Роблячи перший підстриг, він казав – «Батюшка Наум, виведи синка на ум». Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Цього дня відкривалися усі церковно-приходські школи і батьки виряджали дітей на навчання зі словами: «Хай наука тобі легко дається». Про самого Наума відомо, що він був монахом-просвітителем, який мандрував селами, безкоштовно навчав дітей азбуці. Збереглися його заповіді-наказ: «Не можна їсти під час навчання, бо заїси вивчене. Якщо кінчив читати, то закрий книжку, бо вивчене забудеться». Наум – покровитель розуму, знань і навчання. Про це мовлять і прислів'я: • Вчися, сину, азбуки – прийде хліб сам в руки. • Не збирай синові худоби, а збирай йому розум. • Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі. • Прийшов Наум – пора братися за ум. • Я не знаю ні «аз», ні «буки» – прийде Наум і змусить до науки. Даринка: 17 грудня – Варвари Народна легенда каже, що свята Варвара Великомучениця була дуже здібною до вишивання, так що вишила ризи самому Ісусові Христові. Святкують тільки жінки. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати. Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила". У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й "пірхуни" - заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак його довгий час дражнили "пірхуном Народні прикмети на Варварин день: Яка погода на Варвари, така й на Різдво. Який день на Варвари, такий і на Сави. Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото. Дерева в інеї - урожай на фрукти. Якщо горобці збираються купками на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима. Якщо до цього дня сніг не випав - зима буде теплою, а як з'явиться - довгою і холодною. Вчитель: І сьогодні наша зустріч –знакова. То ж скуштуємо Варвариних вареників, серед яких є «пірхуни». Хто з’їсть «пірхуна» отримає втішальний приз! Іванна: 18 грудня – День Преподобного Сави В народі - Сави, батька зимового Миколи. Цього дня зазвичай випадають великі сніги, настають морози. Народна мудрість і спостережливість відтворена в таких приповідках: «Варвара мостить, Сава гострить, а Микола кіл ставить.» «Варвара снігом стелить, Сава завірюхою загладжує, а Микола морозом давить.» Прикмети на Сави: Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці. Варвари ночі увірвали, а Сава став день доточувати. Савка бідний, Микола багатий. Даринка: 19 грудня - День Святого Миколая Святий Миколай – один із найшанованіших святих церкви – чудотворець, заступник бідних, захисник дітей, а також покровитель мандрівників. Миколая Чудотворця вважають найближчим до Бога святим. Він посередник між Богом і людьми. Микола прийняв Христа, будучи багатою людиною. Перейнявшись вченням, отримав безцінні дари Духа Святого. Виконуючи Слово Боже і проповідуючи спасіння Христове, не залишався байдужим в турботах про бідних, малозабезпечених і ближніх своїх. Вважається, що Святий Миколай є опікуном подорожніх, моряків і рибалок. Адже згідно з житієм Святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха - силою молитви зупиняв грозу чи бурю. Так довгий час вважалось і в Україні - кожен рибальський курінь мав обов'язково ікону цього святого. Також Святий Миколай є захисником і бідних, скривджених, несправедливо засуджених. Наші предки шанували святителя і як покровителя шлюбу. З давніх часів День Святого Миколая святкувався весело. Заздалегідь готували подарунки, пекли печиво, запрошували музикантів, скликали гостей. І, звичайно ж, чекали головного нічного гостя - Миколи-чудотворця, запалювали свічки, читали молитви. Народні прикмети на 19 грудня: - Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього. - У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи. - Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба. - Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину. - Морозяний день - на уроду хліба й городини. - Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва. - Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого. Іванна: Діти найбільше полюбляють свято Миколая і підготували до нього свої привітання. 1. Я Святого Миколая, Дуже-дуже добре знаю. Він на свято в чобіток Для слухняних діточок Має у своїй торбинці Найприємніші гостинці! 2. Любий Отче Миколаю! Я, звичайно, добре знаю, Що цей список – аж задовгий, Але ж Ти – незмірно добрий.... Принеси мені гостинців, Скільки вміститься в торбинці: Ані мало, ні багато – Так, як скажуть мама й тато. 3. Любий Отче Миколаю, Ти усе про мене знаєш. З висоти небес спустися, Серця лагідно торкнися, Освяти його Любов'ю, Подаруй душі здоров’я. Буду чемна і слухняна, Все робитиму старанно. Хочу, Отче, як і Ти, Мир і Радість всім нести. 4. Через поле, через гай Йде до діток Миколай. У білесенькій торбинці Він усім несе гостинці. То ж бринить від щастя край – Тут ступає Миколай. Хоч надворі і пороша, Сніться діткам, сни хороші. Бо з дарунками в торбинці, Є чудові сни-гостинці. 5. Хай Микола принесе Здоров'я й радості багато, Приємні, щирі поцілунки І ще багато подарунків! 6. Набита подушка хай буде щастям! Земної злагоди й тепла! Здійсниться найсвітліша казка, Така чудова і ясна! Щире серце тобі бажає, У день Святого Миколая! 7. Щиро вітаю із Святим Миколаєм! Нехай Миколай принесе до Вашої хатини мир і щастя у родину! 8. Щоб в житті усе велося і добро щодня лилося. Щоб від цього дня Миколи жили Ви в добрі й любові. Щоб не знали ні бід-горя у бурхливім життя морі. 9. Щоб пишався вами край, а найбільше - Миколай. Бо він любить всіх, хто в мирі, в згоді, в правді. І до тих він уночі несе звабні калачі Ще й цукерки і цукати, щоб солодко було спати! 10. Хай Миколай у вишиванці розбудить подарунком вранці І принесе у Твою хату добробут, радості багато. Розбудить приспані надії, зернятко щастя хай посіє. Зігріє гумором, любов'ю і принесе Тобі здоров’я!!! Пісенька «Ішов Миколай лужком, бережком» ( Додаток 1) у виконанні учнів Сценка Голос за сценою. В грудні ніч є чарівна, яку з нетерпінням чекають усі діти. Заздалегідь пишуть листи, просять в них подарунків для себе і обіцяють бути чемними. Хтось слухняний протягом усього року, вчиться гарно, допомагає дорослим, молиться щовечора і просить миру та доброї долі усім. А хтось і напередодні свята не може заспокоїтись.. ( Кімната. Маша та Микитка виконують домашнє завдання. Микитка сидить осторонь з книгою. Маша з зошитом за столом). Маша. 6 + 6 = 12, 6 +7 = …. Микитка. (нахиляється і підказує). 70! Маша. Залиш, а то поскаржуся мамі! Микитка. А ти - донощиця!(штовхає) Маша. Та що ти знову починаєш сварку, та ще перед самим приходом Святого Миколая. Чи забув? Що тоді він нам принесе? (замріяно) Микитка. Тобі, напевно, різку - таку довгу, таку широку! Маша. Це тобі такий подарунок принесе, за ту одиницю з математики, до якої ти двійку дописав і 12 вийшло! Все, давай вже вчитися буду, не заважай! Маша. (починає ходити з книжкою у руці, повторює пошепки вірш). ( Микитка теж бере книжку, ходить в протилежному напрямі й штовхає Машу, коли стріне). Маша. Ну! Годі вже, ти сам не вчишся і мені не даєш. Геть неслухняний став. Микитка. Та не можу я нічого вчити, все про подарунки думаю, так вже чекаю тої ночі! А пам’ятаєш, як ми ще в серпні ми рахували місяці, тижні, дні до цієї ночі? Маша. Так звісно, але ти збився з рахунку, бо математики не знаєш. А пам’ятаєш, ми навіть придумали, як будем його зустрічати! Микитка. Так! Накупляємо багато петард, включимо голосно музику і будемо кричати: «О, вже йде! О, вже летить до нас Святий чудотворець!» (голосно кричать) Голос мами за сценою: Чого так галасуєте! Пізно вже, спати лягайте! Святий Миколай все бачить і чує, подивиться на вас нечемних і не прийде вночі! Маша. Чуєш, мама правду каже, через тебе ще і без подарунків залишимось! Микитка. О, ти хочеш сказати, що чемна завжди, так? Кота за хвіст тягнула? Тягнула! Маша. Та те котисько ледаче лежало на порозі і не сунулось, як я йшла! Микитка. А кажеш, що лише я різку отримаю, а до тебе взагалі Миколай не прийде, ось так! (сумно) І домене мабуть теж… Маша. Слухай, а якщо справді Святий Миколай не прийде до нас? Що робити? Микитка. Ну ти ще може щось і отримаєш, а я точно без подарунків залишусь.. Маша. Ти знаєш, так хотіла б я побачити Святого, попросити у нього ще щось, що в листі забула написати.. Микитка. А я би пообіцяв, що буду чемним, і попросив би собі щось цікаве.. Слухай, а давай підемо пошукаємо Святого Миколая! Маша. Як? Ти що, мама сварити буде! Микитка. Не буде, ми швиденько підемо, подивимося де він живе, попросимо подарунки і назад у ліжечка. Ходім! (Виходять) Музика. («Святий Миколай ходить по землі») Виходить Ніч, затримує дітей. Я – груднева нічка… темна і казкова. Розношу я по світу дива загадкові. Я сповіщаю про прихід Миколая. Всі дітки ще до мого приходу звіряються у всіх своїх гріхах, щиро каються, дають обіцянки виправитись, моляться і лягають спати, адже знають, що вночі до них прийде Святий Миколай. А ви куди це зібралися? Негайно в ліжечка, бач які допитливі, все хочуть знати! Лягайте спати, а я подарую вам сон, у якому ви побачите, що саме відбувається в ніч, коли трапляються дива і на землю приходить Святий Миколай. Ви побачите багато цікавого. Ідіть до ліжка. (діти виходять) Ніч виконує пісню «Святий Миколай» (Додаток 2) На фоні музики голос із-за куліс. Нічка-чарівниця... темна і казкова. Розносить по світу дива загадкові. Тільки раз у році нічка ця буває, коли щедрий Миколай дари посилає. Танець янголят Ангел 1. Яка сьогодні тиха ніч. Ангел 2. Так, тиха і чарівна. Ангел 3. Ще трішки залишилось попрацювати, і прийде Святий Миколай. Ангел 4. В цю ніч ми запалили всі зірочки та місяць на небі. Ангел 1. Ага. Поглянь, який він яскравий став. Буде добре видно Святому Миколаю доріжку до чемних діточок. Ангел 2. А чи всім дітлахам ми набили пухнастим пір’ям подушечки? Разом. Так, всім. Ангел 3. Їм насняться казкові сни. 4-й ангел. Де з молока тече дорога, Де безліч зір, де царство Бога, Я звідти йду і вість веселу Несу у вашу я оселю. 1-й ангел. Ще хвилька, діти, і між вами Тут стане Миколай святий. Він з щирим серцем і дарами Опиниться у залі цій. Разом. Святий Миколай іди до нас! Під звуки дзвонів з’являється Миколай Миколай: Мир вам діти в цій оселі. Будьте радісні й веселі. Всім здоров’я вам бажаю. Щастя й долі нашім краю. Мир вам, любі наші діти. Хай вам сонце волі світить. 11. Святий небесний отче Миколаю. До тебе діти прибігають і просять щиро Нас ти не забуть. І в ніч чудес з дарунками прибуть. 12. Святий і добрий Миколаю. Чекаємо на тебе ми давно. Що нам даси – про це не знаєм. Та просимо тебе одно: Ти нам в здоров’ї дай зростати. Завзяття й сили нам надай. 13. Святий отче Миколаю! І мене ти не минай! Подаруй мені потіху І торбину повну сміху, І здоров’я для родини, Красну долю для Вкраїни! Принеси мені гостинців, Скільки вміститься в торбинці! Щоб ми завжди могли підняти і звеселити рідний край. Миколай: От й прийшов прощатись час. Залишаю вже я вас. Будьте добрі й завжди щирі. Живіть в злагоді і мирі. Мамі й тату помагайте. Менших себе не чіпайте. Вчителям у поміч будьте. І мене ви не забутьте. Швидко мчиться часу лік. Знов прийду я через рік. На велике світле свято. З Миколаєм вас, малята! З гарним настроєм та подарунками! (Дарує подарунки) Діти виконують пісню « Миколаю, Миколаю йди до нас, благаю» ( Додаток 3) Іванка. Почекайте! У наші скриньці ще щось є. Тут ще 2 листівки. ( Читає першу, другу дає Дарині ) 22 грудня - День святої Анни Це свято матері Богородиці, тобто бабусі Ісуса Христа. Це знаменне церковне свято, бо саме цього дня була зачата Богородиця Діва Марія. У день Анни жінки звертаються до святої як до захисниці і покровительки. Також свята Анна вважається заступницею багатьох жіночих професій, а тому цього дня не можна займатися пранням, шиттям, вишиванням, прибиранням та іншими серйозними справами і брудною роботою. Цього дня дівчата збиралися на свої сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. На Ганни, крім узгодження святкувань, виготовляли різдвяні прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи. З цього дня починали готуватися до свят і жінки: білили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва. День святої Анни припадає на період Різдвяного посту, і в це свято жінкам рекомендується дотримуватися особливо суворого посту. Хоча зазвичай День святої Анни припадає на найкоротший день у році. Багато народних прикмет пов’язані з особливостями цього дня. Прикмети на Анну: Якщо на Анну сонячно і світло – Новий рік буде теплим і похмурим, а наступний рік – врожайним. Іній на деревах – до врожайного року. Якщо на зимову Анну сніг лежить впритул до паркану, то буде неврожайне літо. Якщо вагітна жінка порушить традиції цього дня, то це згодом позначиться на її дитині. Даринка: 25 грудня - "Спиридона Сонцеворота" За довголітніми прогнозуваннями 25 грудня найхолодніший день грудня. Пояснюють так: «Сонце переходить на другий бік», «Спиридон перевертає ведмедя в барлозі на другий бік». Від Спиридона до Різдва залишалось 12 днів. Після цього дня люди визначали річний цикл: кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік. Молодь на околиці міста «проводила сонце», запалювала солому з вигуками « Сонечко, на сани сідай, у далекий теплий край від’їжджай, з весною назад повертай!» За звичаєм, на Спиридона діти просили сонечко повернутися, і якщо в цей день сонце показувалося і "грало", то на Святки очікувалася хороша погода. Іванка: А тепер, давайте згадаємо, які свята ви запам’ятали? Конспект етнографічно-краєзнавчої екскурсії до краєзнавчого музею Тема: « Вертепна містерія» Мета: дати наочне уявлення дітям про звичаї і обряди нашого народу під час зимових свят, показати що таке « Вертеп», навчити із повагою слухати і виконувати колядки, щедрівки; розвивати кругозір, музичний слух, інтерес до вивчення традицій і звичаїв українського народу; виховувати любов до українських традицій, народу, пісні, обряду. Тип заняття: заняття-екскурсія Хід екскурсії І. Підготовка гуртківців до екскурсії 1. Повідомлення теми та мети екскурсії 2. Повторення правил дорожнього руху та поведінки в музеї ІІ. Проведення екскурсії. - Друзі! Сьогодні проводимо незвичайне заняття, заняття - екскурсію: « Вертепна містерія». Вивчати цю тему ми з Вами будемо в краєзнавчому музеї, в якому зібраний цінний матеріал, що розкриває одну із сторінок минулого наших предків. Будемо слухати і вчитися виконувати обрядові пісні: колядки, щедрівки, тощо. 1. Бесіда з гуртківцями Підчас бесіди з учнями вчитель обговорює з учнями, що вони знають про Різдво Христове, про особливості святкування. 2. Розповідь керівника гуртка ( паралельна демонстрація експонатів музею) Різдво – це свято народження Ісуса Христа, який народився у місті Вифлиємі, щоб спасти людей від пекла і дарувати їм вічне життя своєю жертовною смертю на хресті. У святій книзі Біблії розповідається про народження Христа, який, бувши Сином Божим, народився не в царському палаці, а в бідній стаєнці. (Вчитель зачитує фрагменти з Біблії, які описують народження Ісуса, демонструє відповідні малюнки). «І трапилося тими днями, - вийшов наказ царя Августа переписати всю землю… …І всі йшли записатися, кожен у своє місто. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись з Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, що були вони там, то настав їй день родити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, - бо в заїзді не було місця для них...» Євангеліє від св. Луки, 2: 1-7 «Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зі сходу, і питали: «Де народжений цар Юдейський. Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись йому» Євангеліє від св. Матвія, 2: 1-2 «Як мудреці ж відійшли, ось Ангол Господній з’явивсь у сні Йосипові та й сказав: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб його погубити». І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався до смерті Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: «Із Єгипту покликав Я Сина Свого». Євангеліє від св. Матвія, 2: 13-15 3. Бесіда на основі прослуханого Ми ознайомилися з біблійними розповідями, тож давайте їх обговоримо: - Хто такий Ірод? - В якій країні народився Ісус? - Хто такі були ці мудреці, які прийшли поклонитися Ісусу? - Хто ще приходив поклонитися Святому Немовлятку? (Учні дають відповіді на запитання керівника) Оскільки це свято в християнському світі відзначається вже більш як 2 тисячі років, тому склалося багато традицій його святкування. Є свої традиції і в Україні. Одна з найдавніших – ляльковий театр вертеп – схожа на споруду скриня з двома ярусами, де нижній ярус символізував світ людей, а верхній – небесний світ. Саме там розігрували історію про народження Немовляти Пресвятою Дівою, звучали янгольські хори, колядки. На Україні з давніх-давен на Різдво студенти-мандрівники, заробляючи собі на хліб, ходили з таким вертепом селами і хуторами, ставили вистави у панських садибах і козацьких оселях. (Керівник розповідає про вертеп, демонструючи його). Зараз вертеп – це фігурки різдвяних персонажів, які ставлять в домах, у храмах, навіть на площах міст у Римі, Києві, Львові. Поряд із ляльковим вертепом існує і живий «вертеп», коли люди переодягаються в костюми різдвяних персонажів і розігрують події Різдва, співають колядки. Участь у колядуванні дарує відчуття радості, духовного задоволення від прославлення Божого Сина . І ми сьогодні виступ живого вертепу побачимо, зможемо частково взяти участь. На різдвяну тематику також створюється багато красивих вітальних листівок, і навіть поштові марки та пам’ятні монети ( Демонстрація зразків). ( Додаток 4) 4. Далі працівник музею, ознайомлює дітей з експонатами, речами, які мають характерну причетність до Різдвяних свят 5. Перегляд театралізованого дійства «Вертепна містерія» 6. Виконання дітьми і учасниками дійства колядки « Добрий вечір пане, господарю» ( Додаток 5) ІІІ. Підсумок екскурсії 1. Заключна бесіда - Де ми сьогодні побували? - Яка тема нашої екскурсії? - Назвіть героїв вертепу? - Щонайбільше сподобалось під час екскурсії? 2. Слово вчителя - Сьогодні ми поринули у світ української народної творчості. Ви ще раз переконалися, яке велике значення відіграють традиції у нашому житті, яку духовну красу несуть із покоління в покоління народні звичаї. Поділіться своїми враженнями від побаченого дійства з батьками й поцікавтеся, які вони знають колядки, щедрівки та новорічні віншування. ВИСНОВКИ Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. За винятком похоронних і поминальних, всі обряди є радісними й святковими подіями. Але обряд і свято – не одне і те ж. Свято включає в себе обряд чи обряди як необхідну складову частину, але до обряду не зводиться. Свято – більш широке явище. Воно включає і необрядові дії, котрі часто навіть переважають. Крім того, свято не має суворо установленої форми. Вона може значно видозмінюватися в залежності від творчості його учасників, самодіяльність яких не регламентована. Якщо в обряді головним є особлива символічна дія, то у святі – безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань, у зв’язку з пам’ятними подіями в життя суспільства, колективу, сім’ї, особи. Всі календарні свята українського народу носять суто християнський церковний характер. Серед свят календарного циклу, особливо серед зимових, існують різні за походженням свята, але мають однакові обряди. Такими святами виступають День Катерини, День Андрія, які схожі своїми обрядами ворожіння дівчат “на закликання долі”; Різдво Христове та Новий рік, яким притаманне колядування, щедрування, посівання тощо. Цей збіг можна пояснити тим, що, наприклад, свята Катерини й Андрія складають своєрідну пару, тому що комплекс їхніх обрядів ворожіння мав переважно любовно - магічне спрямування. Ось чому саме з приходом зими, коли існує тільки холод, який розігрівається любовною магією. Саме тому в День Катерини та Андрія в різних місцевостях України спостерігаються зібрання неодруженої молоді. Також серед свят календаря українського селянина мали місце і свята, які були позбавлені народної обрядовості. Серед таких свят – День Варвари, День Сави, коли працювали як у будні дні, лише подекуди заборонялося виконувати такі жіночі роботи, як прядіння, День Ганни, День Олексія. Всі ці вище перераховані свята були названі на честь святих християнських великомучениць та великомучеників, і тому звідси випливає суть їхнього християнського походження. Рік українського календарного циклу являє собою певні етапи життя Ісуса Христа. Перший етап - це свято Різдво Христове, назване на честь народження Ісуса Христа та період його земного життя. Другий етап – це свято обрізання Господнє за єврейським звичаєм. Третій етап – Хрещення Ісуса Христа та вічна пам’ять про нього. І, нарешті, четвертий етап – це церковне свято Великодня, яке пов’язане з останніми днями Христа на землі і наступне його Воскресіння. У циклі весняно-літніх свят мають місце етапи визрівання сонця. Наприклад, у День Варвари народний календар фіксував поворот сонця на літо. День почав збільшуватись, а ніч зменшуватись. Правда серед молодшого покоління ці традиції в значній мірі забуті. Відійшли в минуле масові гадання, вечорниці, народні молодіжні ігри. Цьому сприяло переслідування народної обрядовості як забобонів, релігійних пережитків в радянський час. Крім того втраті традицій сприяє і зміна способу життя Українського населення. Переважна більшість його нині проживає в містах не адаптованих до проведення народних обрядів, та й спосіб життя сучасного сільського населення в певній мірі наблизився до міського з відповідними наслідками. Правда останнім часом спостерігається подекуди тенденції по відродженню народних календарних свят, але й ці спроби, скоріше, імітують лише окремі театралізовані елементи обрядів (ходіння з козою, вертеп, спалення Маслениці, млинці...), а не відтворюють суть магічної взаємодії селянина й природи. Кожна людина має дотримуватися заповітів батьків і дідів: берегти рідну мову, вивчати історію народу, розвивати національне мистецтво, жити за принципами народної моралі, краси. Кожна дитина має глибоко знати фольклор, народні танці, музику, вміти вишивати, відзначати дати народного календаря, розуміти народні символи та ін. Тільки через відродження народних звичаїв, обрядів, традицій відбувається духовне й моральне збагачення дитячих душ. ЛІТЕРАТУРА 1. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: "Оберіг", - 1993. – 496 с. 2. Курочкін О.В. Новорічні свята українців: традиції і сучасність. – К.: ”Оберіг”, 1978. – 96 с. 3. Пономарьов А.П. Українська етнографія. – К.: ”Либідь”, 1996. – 343 с. 4. Пригорницький В.В. Народні свята. – К.: ”Освіта”, 1993. – 146 с. 5. Різдвяні свята на Україні. – К.: ”Музична Україна”, 1991. – 85 с. 6. Сосенко К. Різдво – Коляда і Щедрий вечір. – К.: “Українська письменниця”, 1994. – 121 с. 7. Скуратівський В.Т. Дідух: свята українського нар. – К.: ”Освіта”, 1995 8. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, -1993 . – 246 с. 9. Українські народні свята та звичаї. - К.: ”Освіта”, 1993 . – 236 с. 10. Українці: Свята. Традиції. Звичаї. – Донецьк: “Аквара-Грес”, 2004. – 302 с. 11. Українські традиції. – Харків: ”Фоліо”, 2003. - 571 с. 12. https://revolution.allbest.ru/culture/00555871_0.html 13. https://maximum.fm/novini_t2 14. http://ethnography.org.ua/content/zymovi-svyata ДОДАТКИ Додаток 1 Пісня «Ішов Миколай лужком, бережком» Ішов Миколай лужком, бережком, Святий Миколай з чарівним мішком, Від хати до хати діток привітати, Ішов Миколай з чарівним мішком. Від хати до хати діток привітати, Ішов Миколай з чарівним мішком. Відчиняйте двері — йде Миколай, Він благословляє український край. Пропаде руїна, ненька – Україна Буде процвітати з краю в край. Пропаде руїна, ненька – Україна Буде процвітати з краю в край. Вже у вашій хаті святий Миколай, Ти його поклоном радо зустрічай. Хай пісні веселі линуть у оселі, до смаку дарунки вибирай! Хай пісні веселі линуть у оселі, до смаку дарунки вибирай! Додаток 2 Пісня «Святий Миколай» За вікном летять сніжинки, Миколай спішить до нас. Прикрашаємо ялинки, Настає pіздвяний час, Коли мрії оживають, Коли в казку вірять всі. Вогники яскраво сяють Й закликають в кожний дім. Приспів: Святий, Святий Миколай, Ти до нас прийди, прийди. Святий, Святий Миколай, Подарунки принеси. Ми чекаємо на тебе Цілий довгий-довгий рік. Нам з тобою так весело, Ти приносиш радість й сміх. Просимо тебе ласкаво - Не забудь, не оминай! Своїх діточок вкраїнських Із cвятами привітай!!! Приспів. Додаток 3 Пісня "Вже надходить ніч чарівна» Вже надходить ніч чарівна, Спить увесь рідненький край. Ось, ось в наші всі оселі Завітає Миколай. Приспів: Миколай, Миколай, Ти до нас завітай. Всім малятам усміхнись Щирим серцем пригорнись. Жде його малеча вся, Ой, радіє дітвора, І усі, усі дорослі, Миколая ждуть у гості. Приспів. Вже ідуть морози люті І паде пухнастий сніг, Миколая ждуть усюди, Всі в у цю чарівну ніч. Приспів. (2) Додаток 4 « Різдвяні листівки» Додаток 5 Фотографії гуртківців